Закарпаття – Клондайк казок

Найбільший обсяг збірки займають нариси про чотирьох (п’ятьох) збирачів  і інтерпретаторів  казкок. Це славетні брати Грімм, які започаткували сучасне казкознавство, Г.Андерсен, В.Гнатюк і П.Лінтур. Данський казкар хоч і не був фольклористом, але багато його сюжетів так чи інакше опираються на народну основу, на творчість давніх германців і кельтів.  В.Гнатюк і П.Лінутр лишили унікальний слід в закарпатській фольклористиці. Перший  здійснив найраніші наукові записи і видання наших казок, зібраних у ході шести експедицій по цей бік Карпат.  Другий записав аж 1500 закарпатських казок (усі його попередники – 1200) і видав їх у понад десяти книжках. Це були чи не найбільш тиражні і популярні книжки наших виджавництв, що розійшлися по усьому тодішньому Союзу. Від одного А.Калина  П.Лінутр записав 120 сюжетів.

Крім великих розділів про названих казкарів, у книжці також ідеться про колишнього ужгродського мера і збирача казок М.Фінцицького, фінського казкознавця А. Аарне (створив аналог таблиці Менделєєва для казкових сюжетів на 2400 позицій), російського структураліста В.Проппа, що виділив 150 елементів казкового сюжету.

Завдяки даній книжці закарпатську казку (а їх 4000) надійно вписано у широкий європейський контекст, цілком заслужено піднесено до рівня перлин світової  літератури.  

Давно назріла необхідність  укласти і видати бібліографічний покажчик хоча би усіх публікацій закарпатських народних казок, яких налічується кількадесят книжкових і кількасот журнальних і газетних. В ідеалі такий покажчик мав би містити і не менш численну дослідницьку літературу  про нашу казку, її оповідачів, записувачів, ілюстраторів, про казкові рецепції у писемній літературі, інсценізації тощо. Книжка О.Гавроша слушно привертає увагу  до цієї проблеми.

Книжка породжує чимало думок, спровокованих автором, котрий і сам пробував себе у жанрі літературної казки, що опирається на народну основу (“Дідо-всевідо”, “Розбійник Пинтя у Заклятому місті”, “Різдвяний песик”).  Казка – це своєрідне дзеркало, яке творить собі кожний етнос (зусиллями відповідних майстрів), аби побачити себе у ньому кращим, сильнішим, мудрішим, ніж він є реально0, тягтися до цього ідеалу з усіх сил, виховувати на ньому дітей і поступово справді стаючи таким.  Тому потяг до казки особливо зростає у переломні і викличні епохи, під час національних поразок, коли треба звідкись черпати сили, щось протиставляти не надто славному сьогоденню. Брати Грімм розгорнули свою творчість тоді, коли німецька роздробленість сягнула свого піку і мініатюрні князівства гірко переживали нещодавні поразки від Наполеона. В.Гнатюк записував казки, коли саме існування нашого народу було під великим знаком питання. Нині знову переживаємо тривожні часи, тому запит на казку (передусім, звісно, у дітей) знову зростає.  Хоча вони, виховані на кінематографічних спецефектах і комп’ютерних іграх, сприймають народну казку вже зовсім інакше, ніж наше покоління, але казки все одно лишаються найбільш успішним сегментом у нашому книговиданні і  розповсюдженні – частково через сентименти самих батьків, але більшою мірою таки через  щирий інтерес потенційних малих споживачів, для яких усе це ще нове, ще не приїлося,  на відміну від фільмів асоціюється саме з маминим або батьковим голосом, що і читає їм ці тексти.  

Більшість наших казок прожили складну історію, що налічує не одне тисячоліття. Схоже, що попри усі песимістичні прогнози, ця історія дуже далека від завершення.  Казка лишається одним з головних відновлюваних ресурсів Закрпаття, яким ми щедро ділимося з усією Україною і світом.  Нова книжка – захоплююча і інформаційно насичена пропозиція, без якої  не буває успішного просування культурного продукту.

Теги: казки, Гаврош

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати