Три століття Марії-Терезії

Вона отримала чоловіче виховання

– У чому специфіка історичної постаті Марії-Терезії?

– Вона була жінкою неординарною. Вважається, що за всю історію на планеті змінилося 300 – 400 мільярдів людей. Так-от, Марія-Терезія входить десь до кількадесяти правительок, які принципово змінили характер своєї держави, цілої Європи, а відтак і всієї людської цивілізації.

– Українськими землями упродовж кількох століть володіли дві династії: на сході Романови, на заході – Габсбурги. Про перших ми знаємо більше. Чому?

– Українська історія довго розглядалася передусім у російському контексті – у рамках імперії Романових, а потім СРСР. Усе інше вважалося факультативним доважком. Але вже чверть століття історики незалежної України намагаються збалансувати ситуацію. Кілька років тому московські кінематографісти випустили художній серіал «Романови», де багато йдеться і про Україну. Тепер нам (мабуть, у співпраці з фахівцями сусідніх західніших держав) годилося би випустити подібний серіал «Габсбурги», аби показати, що доброго й поганого пережили наші землі під їхньою владою.

– І серія про Марію-Терезію там могла би бути чи не найцікавішою?

– Так, десь нарівні з її віддаленим нащадком Францом-Йосифом. Саме ці двоє з усіх Габсбургів найчастіше фігурують у закарпатському фольклорі – трохи в сатиричному, але переважно таки в позитивному й навіть ностальгійному ключі. Саме їм відкрито останніми роками пам’ятники в нашому краї. Та якщо передостанній цісар Дунайської монархії був рекордсменом за часом перебування на престолі (68 років), але користувався репутацією консерватора, то Марія-Терезія, навпаки, була реформаторкою, яскравою представницею освіченого абсолютизму, яка дещо полегшила життя нашим предкам.

– То чим саме унікальний життєвий шлях цієї правительки?

– Марія Терезія Вальбурга Амалія Христина – старша донька Карла VI Габсбурга та його дружини Єлизавети Христини Брауншвейг-Вольфенбюттельської. Оскільки подружжя не мало синів, саме їй судилося успадкувати престол. Отримала чоловіче виховання, яке підготувало її до управління імперією. З 14 років була присутня на засіданнях державної ради. 1736-го вийшла заміж за герцога лотаринзького Франца Стефана. 1740-го вступила на престол і з перших же днів опинилася віч-на-віч із більшістю претендентів на «австрійську спадщину», які не бажали поступатись їй своїми правами. Тільки Аахенський мир 1748 року остаточно зняв це питання на користь Марії-Терезії. Вона коронувалася на угорського короля (саме так – у чоловічому роді) 25 червня 1741-го в готичному соборі святого Мартіна у Братиславі. 1745 р. її чоловік коронований імператором під іменем Франца I, та 1765-го він помер, і овдовіла Марія-Терезія призначила своїм співправителем сина (імператор Йозеф II), обмеживши, зрештою, його діяльність придворними, фінансовими та військовими справами, але й тут не даючи йому повної самостійності. В 1772 р. вона взяла участь у першому поділі Польщі й отримала Галичину та частину Волині, Османську імперію примусила віддати їй Буковину (1775 р.). Таким чином, разом із Закарпаттям під владою Марії-Терезії об’єдналися три сучасні українські регіони, де вона розгорнула рішучі реформи. Причому якраз у нашому краї вони наштовхнулися на твердий опір угорського дворянства, тому затягнулися на довгі десятиліття. За таких умов селяни, доведені до відчаю, нападали на панських управителів, частими були підпали маєтків, втечі молоді до південних комітатів, де не було кріпацтва. Убогість селян позначилася на їхній податковій неспроможності. З середини 1760-х обережна Марія-Терезія й її рішучіший син Йосиф ІІ почали управляти монархією згідно з принципами просвітницького абсолютизму. Своєю опорою вони зробили вузьке коло освічених бюрократів та регулярну армію. Серія селянських виступів, особливо частих у найбідніших комітатах від Спішу до Мараморошу, жорстоко придушених дворянством і армією у 1766-му, остаточно змусили Марію-Терезію втрутитись у ситуацію.

Реформа підірвала необмежений авторитет поміщиків

– Маніфест про урбаріальну реформу опубліковано 14 червня 1767 р. Її планували завершити за два місяці, проте в руських комітатах це затяглося майже на вісім років. Маніфест встановлював розміри земельних наділів. Вони були різними, в залежності від родючості ґрунту, в середньому 18 – 24 гольди поля та 8 – 12 гольдів луків (гольд – 0,4 – 0,6 га). У руських селах мало яка сім’я володіла повним наділом, тому урбарій тут фіксував у селян половину, четвертину і восьму частину наділу. Ті, що мали менше останнього, зараховувалися до желярів, тобто без нерухомого маєтку. Селяни отримали право користуватися панськими пасовиськами й луками, лісами (але не полювати), продавати вино зі свого виноградника. Загальна сума податків не мала перевищувати третину вартості урожаю з наділу. Та найбільше значення для кріпаків мало встановлення розмірів панщини: працювати один день на тиждень із робочим тяглом або два – без тягла. Проте панство домоглося й винятків із правила – примусити «ледачого» кріпака робити більше, возити панське збіжжя й товарний продукт, дрова до помістя власним возом, три дні на рік полювати для пана. В маніфесті вказувалося, що після виконання всіх цих повинностей кріпосний селянин міг працювати в маєтках феодала, в майорнях, але за особливу плату. Це, фактично, перша правовим способом зафіксована згадка про трансформацію феодально залежного руського селянина у вільнонайманого трудівника.

Освічені радники Марії-Терезії наполягли на зрозумілості урбаніальних документів, тому сам маніфест переклали з латини на народні мови й навіть діалекти, в тому числі руські. Заяви-присяги селян фіксувалися навіть у говірках окремих регіонів і сіл. Тому ці документи становлять великий інтерес для істориків і мовознавців.

– Але реформи рідко вдаються саме так, як вони задумуються.

– Ця теж не була винятком. Марія-Терезія не змогла забезпечити контроль над упровадженням урбарію на місцях, і особливо у віддалених комітатах. У підсумку реформу проводили ті, проти кого вона була спрямована, – дрібне й середнє дворянство. Отож вони зробили все можливе, щоб ліквідувати тільки найбільш кричущі несправедливості. Аналіз матеріалів реформи в руських селах показує, що там збільшилася кількість дворів кріпаків, одночасно – і половинних наділів, яких до реформи було мало. Чиновники записували часто втричі більше дворів, ніж раніше. Але пояснювалося це не розширенням площі оброблюваної землі кріпаками, а роздрібненням тієї, яку вони мали до реформи. Справа в тому, що в селах часто з одного наділу жило кілька сімей, які сукупно платили за нього податок. Тепер їх силою розділили і примусили сповна платити кожну родину окремо.

Утім реформа покращила правовий стан наших селян. Пан не міг уже переселяти їх, розділяти сім’ї, наймати на роботу в інші господарства, вимагати «подарунки» натурою на кожне свято. Формально селянин міг звернутися до суду (комітатське управління мало забезпечити йому адвоката), а невдоволений його рішенням, міг дійти до королівського суду. Але це не гарантувало досягнення справедливості, бо відомі справи (тяжба селян Великих Лучок із графами Шенборнами), що тяглися віками й не завершилися до розпаду монархії Габсбургів. Десятиліття після введення реформи суди були завалені скаргами селян і цілих сіл.

Часто дітей посилали у школи тільки під загрозою штрафів

– Окрім певного полегшення кріпацької долі, імператриця відзначилася й освітніми реформами.

– Так, бо стан шкільництва тоді був просто катастрофічним. Учителів народних шкіл в Угорському королівстві (4500) було вдвічі менше, ніж населених пунктів.

Руські села взагалі не мали шкіл, за винятком так званих дяківок. У селах і містечках із мадярським населенням існували школи, засновані реформатськими общинами, але й там на одного педагога припадало 300 дітей. 1773 р. Марія-Терезія заборонила діяльність ордену єзуїтів, який контролював усю шкільну систему в монархії. Його маєток і гроші перевели до освітнього фонду. Саме це дозволило розпочати реформу шкільництва.

Комітати Унг, Берег, Угоча й Мараморош включили до Ужгородського шкільного округу. Створювали 4 типи шкіл: сільські однокласні з одним учителем; тривіальні, де вчили рідною мовою читати, писати й рахувати; міські «нормальні» з трьома педагогами, де за 4 роки готували вчителів для тривіальних шкіл; середні трьох типів – нижча (граматична), гімназія (з класами поетики й риторики) та академія як перехідна ланка між гімназією й університетом. Середньою ланкою були також «латинські школи». Сюди відносилися 3-річні граматичні школи та 2-літні гуманістичні, що разом складали гімназію. Тут поряд із латиною, німецькою та угорською викладали також основи «руської мови», закон божий, арифметику, історію, географію, «природну історію» (природознавство), геометрію, фізику.

Випускники могли викладати в середніх школах усіх типів. Університет у королівстві був один. Навчання всіх дітей від 7 до 13 років стало обов’язковим.

–  Хто здійснював освітню реформу конкретно на Закарпатті?

– У нас її доручили владиці А. Бачинському. Після вигнання з Ужгорода членів ордену єзуїтів їхнє майно Марія-Терезія передала Мукачівській єпархії, щоб використати його для шкільної реформи. Подальше фінансування шкіл поклали на общини й маєтних місцевих дворян. Єпископ Андрій, що дуже добре знав бідність своїх приходів і общин та скупість угорського панства, не бачив можливості здійснення такого розпорядження. Проте він був добрим дипломатом, і 1778-го підписав угоду з представником намісництва в Братиславі про виділення в кожній парохії для учителя 6 кадастральних угрів землі, забезпечення житла та шкільної будови. Землю мали дати власники доміній та інших великих земельних маєтностей, а також королівська адміністрація. Ця угода була реалізована в комітаті Берег, де реформатори знайшли порозуміння з графом Шенборном. Держава подбала про земельні наділи під школи в комітатах Унг і Мараморош. Найбільший опір забезпеченню вчителів проявили поміщики в Угочі. Слабке фінансування призвело до того, що навіть часткове здійснення шкільної реформи в руських селах розтяглося на 20 років. До того ж дуже часто родичі посилали своїх дітей у школи тільки під загрозою штрафів. У результаті понад половина населення тут лишалася неграмотною.

– Очевидно, тоді змінюється і становище Мукачівської єпархії?

– Паралельно з іншими реформами Марія-Терезія доклалася до усамостійнення і зміцення Мукачівської єпархії. А. Бачинського призначено її главою, він керував тут 36 років. Урочиста церемонія висвячення відбулася в 1773-му в імператорській каплиці Відня у присутності Марії-Терезії. Вона особисто подарувала новому владиці відповідні регалії – митру, сакос, перстень і хрест. Єпархія одержала в дарунок Ужгородський єзуїтський монастир із костьолом для владичої резиденції, пізніше – маєток у с. Тополиця під угорським містом Мішкольц, що давав щороку дохід 12 тисяч форинтів (до цього на єпископство виділялося 5 тисяч).

– Яке ж у цілому місце Марії-Терезії в закарпатській історії?

– Думаю, більше позитивне, ніж негативне. Її реформи були половинчасті, дуже неодно­значні, багато чого скасовано за наступників. І все ж вони дали оті імпульси лібералізму й просвітництва, які відчуваємо й досі, завдяки чому Закарпаття різниться на краще порівняно з деякими східними регіонами України.

Розмовляла Мар’яна Нейметі